ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ У ЦІЛЯХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Найчастіше під гендерною рівністю розуміють рівність прав жінки та чоловіка, хоча в деяких країнах, зокрема у Європейському Союзі, офіційно на законодавчому рівні визнано й третю стать (третій гендер).
Україна є правовою державою, демократичною, з чітко визначеним напрямом зовнішньої політики, що націлений на європейське співтовариство, з високими європейськими цінностями. Україна однозначно вирішила слідувати правовим принципам і поважати себе як державу, а отже, і поважати своїх громадян — чи ти жінка, чи чоловік.
Як жінка я можу стверджувати, що негативні гендерні стереотипи зникають із життя з року в рік, а економічні можливості для жінок, зокрема й у сферах зайнятості, розширюються, усуваючи дискримінацію за ознаками статі. Безумовно, чоловік зможе все, але жінка буде з ним нарівні, і юридичний бізнес є гарним цьому прикладом. До речі, топові юридичні фірми віддають перевагу професіоналізму людини, а не її статі.
Водночас подекуди розгортаються дискусії про дискримінацію чоловіків щодо жінок, як-то збільшення трудовим законодавством гарантій для жінок порівняно з чоловіками чи встановлення чоловікам більших обов’язків воєнними законами.
Проте рівність прав — це саме про право, а не про обов’язок, який покладається на громадянина, чи про додаткові гарантії. Українське законодавство покращується в напрямі забезпечення реалізації прав людини, зокрема за ознакою статі. Справжня демократія потребує рівноправної участі жінок і чоловіків у суспільному житті.
Відповідно до ст. 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі. За європейськими стандартами, для підтримки рівних можливостей і ставлення до чоловіків і жінок у трудовій сфері необхідно врівноважувати їх професійну відповідальність щодо сімейних обов’язків, а не забирати додаткові гарантії, передбачені трудовим законодавством для жінок-матерів, що вбачається, наприклад, з Рамкової угоди щодо батьківської відпустки, введеної Директивою 2010/18/ЄС.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації, зокрема за ознаками статі, з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина врегульовано Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Так, профільним законом визначені основні терміни і правила гри, а головне — проєкти нормативно-правового акта мають пройти антидискримінаційну експертизу.
Для досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, ліквідації дискримінації за ознакою статі й застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України, прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
З метою виконання його норм Мінсоцполітики наказом від 7 лютого 2020 року №86 затвердило Інструкцію щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів, в якій встановлено загальні вимоги до застосування гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів.
Згідно з даними Європейської комісії, криза COVID-19 непропорційно вплинула на жінок і дівчат, оскільки більшість жінок працюють у вразливих секторах, вони втрачають роботу в 1,8 раза частіше, ніж чоловіки, тому було запропоновано новий План дій ЄС із гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок у зовнішній діяльності на 2021–2025 роки.
В Україні ж ситуація ще гірша через воєнний стан, який суттєво вплинув на забезпечення рівності прав і свобод людини. Права жінок стали ще більш вразливими у результаті вимушених переселень у більш безпечні місця чи тимчасового захисту в інших країнах.
Кабінет Міністрів України 12 серпня 2022 року розпорядженням №752-р схвалив Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затвердив операційний план з її реалізації на 2022–2024 роки.
За змістом Державної стратегії Уряд зазначив, що загалом нормативно-правову базу щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків удосконалено, проте механізм їх забезпечення в усіх сферах життєдіяльності суспільства потребує розвитку на всіх рівнях.
Кабінет Міністрів України виснував, що у діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування спостерігається недостатній рівень застосування гендерних підходів, зокрема щодо врахування потреб та інтересів різних груп жінок і чоловіків на етапах формування, реалізації та моніторингу політики, планування і розподілу бюджетних коштів, надання послуг.
Отже, насправді рівень рівності прав і можливостей жінок і чоловіків не є достатнім.
Уряд України з огляду на виклики сьогодення, пов’язані з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну, введенням воєнного стану та тимчасовою окупацією рф нових територій України, в грудні 2022 року актуалізував Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року. Метою Національного плану є створення умов для забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у подоланні конфліктів, встановленні миру, процесах відновлення, протидії безпековим викликам, системної протидії насильству за ознакою статі та насильству, пов’язаному з конфліктом.
Подібні цілі відповідають реаліям сьогодення і, на мій погляд, мають бути серед пріоритетних. Увагу Національного плану приділено різним групам жінок і чоловіків, дівчат і хлопців, серед яких:
− внутрішньо переміщені особи;
− постраждалі від насильства, пов’язаного з конфліктом, зокрема сексуального;
− постраждалі від катувань/тортур під час утримання незаконними збройними формуваннями;
− особи, вразливі до потрапляння в ситуації торгівлі людьми, сексуального насильства, зґвалтування, катування;
− особи з інвалідністю, особи похилого віку, інші маломобільні групи, які проживають на територіях, наближених до районів воєнних (бойових) дій (лінії розмежування);
− особи, які проживають у районі воєнних (бойових) дій;
− особи, які повернулися з полону;
− особи, які перебувають на тимчасово окупованих територіях та/або під юрисдикцією інших держав (перебувають у полоні/примусово вивезені до російської федерації/вимушено виїхали за кордон);
− особи, які постраждали від торгівлі людьми;
− особи, які зазнали матеріальних збитків через бойові дії та обстріли;
− волонтери;
− спеціалісти, залучені до надання допомоги та реабілітації;
− інші групи.
У питаннях гендерної рівності Національний план передбачає також проведення навчань для фахівців, які надають допомогу постраждалим, щодо застосування гендерного підходу під час надання послуг; визначення належних механізмів документування, оцінювання та відшкодування збитків особам, які постраждали від насильства, пов’язаного з конфліктом, з урахуванням гендерного підходу; розроблення та затвердження методичних рекомендацій з реалізації гендерного підходу та підходу, що базується на дотриманні прав людини, на рівні територіальних громад; проведення інформаційних кампаній, спрямованих на подолання гендерних стереотипів, формування нульової толерантності до насильства за ознакою статі та сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом; розроблення та впровадження методичних підходів з оцінювання якісного показника знань науково-педагогічного складу щодо впровадження та реалізації гендерної політики.
Загалом функцію з організації здійснення Кабінетом Міністрів України повноважень у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства виконує Урядовий уповноважений з питань гендерної політики, на сьогодні — пані Катерина Левченко, яка досить активно сприяє забезпеченню реалізації розвитку державної гендерної політики, тим паче в умовах війни.
Крок за кроком ми покращуємо своє законодавство та менталітет, усуваючи диспропорції рівності прав і можливостей жінок і чоловіків у різних сферах суспільних відносин, зокрема прояви сексизму, які все ще залишаються притаманними українському суспільству, попри те, що жінки в Україні і в умовах російсько-української війни продовжують невпинно руйнувати усталені стереотипи щодо соціальних ролей жінок і чоловіків.
